Старший солдат 1 ОШБ «Да Вінчі» Надія «Кобра» Соколовська розповіла УНІАН, як жінки служать на рівні з чоловіками та які проблеми їм доводиться долати.
Після повномасштабного вторгнення кількість жінок у ЗСУ зросла майже у півтора рази. На офіційному рівні вважається, що для них відкриті всі посади, дівчата у штурмових підрозділах вже майже нікого не дивують. Відбулись тектонічні здвиги, але, на жаль, не у всіх військових частинах. Раз по раз все ще можна почути: «Дівчаткам не місце на війні». І треба додати зусиль, щоб знайти собі зручну форму…
23-річна Надія «Кобра» Соколовська прийшла до ТЦК у 2022 році й почула: «До побачення! Дівчаток ми не набираємо». Таке ж образливе «до побачення» почула й від військових однієї з бригад, до якої намагалась потрапити. Але не здалась. Вже рік служить у 1 ОШБ «Да Вінчі». «Кобра» розповіла УНІАН про страхи та підтримку побратимів, дефіцит надійної амуніції та жіночі підрозділи.
Зрозуміло, що війна — це важко фізично і морально. Надіє, як вас на службі підтримують хлопці?
Так. Направду важко. Можливо, з часом стає більш морально важко, ніж фізично. І якщо немає перезавантаження, все важче й важче.
Хлопці кажуть: «Що ти той? Зібралася та пішла!» (сміється). Насправді, дуже підтримують і наші, і з інших підрозділів. Якщо бачать, що щось не так, чи втома, то або допоможуть, або порадять щось. І що мені найбільше подобається, що в цих людей немає такого: «Ну, ти ж дівчинка…».
Просто поговорити — насправді теж допомагає. Потім відчуваєш так: «О, під’єдналися до «екофлошки», значить, можна далі працювати, сили є».
Чи не важко через те, що навкруги хлопці, а дівчат і жінок дуже мало?
І що? Все нормально, хлопці прекрасно все розуміють, я прекрасно все розумію. Вони не лізуть, знають, що бувають різні жіночі природні явища, перепади настрою. Якщо бачать, що щось не те, просто питають, з чим це пов’язано: «Тебе не чіпати?». І все. Ніхто не переходить особисті межі понад дозволене.
В нашому батальйоні мені подобається, що нас не розділяють. Є робота, значить треба робити якісно. Хто ти — хлопець, чи дівчина — другорядне.
Ти вже рік на війні. Звикла до небезпеки? Пройшов страх?
Страх не проходить. Принаймні в мене так. Можна звикнути до далеких вибухів, але розуміння, що може поруч прилетіти… До такого я звикнути не можу. Я не наскільки героїчна людина…
Та й страх є у кожного. Просто хтось може це не показувати та продовжувати роботу.
Ти працюєш на пункті управління. Наскільки може бути сильний страх зробити помилку?
Такий страх також присутній завжди. Особливо, коли на пункті управління співпрацюємо з дронщиком, з артилерією, з командирами. Тобто це, наприклад, страх надати артилеристам невірні координати (координати, де стоять наші люди). Це страх не так зрозуміти завдання, бо не дай Боже через таке наші можуть постраждати. Усвідомлення, що через твою помилку можуть загинути люди – це реально страшно.
Коли ти бачиш результат своєї роботи, то це відчуття ледь-ледь притупляється, переходить на якийсь інший план. Але ніколи не зникає. Страх завжди є.
В бригаді можуть бути і чоловіки, і жінки. А чи забезпечують зараз військових жіночою військовою формою?
За рік я не бачила, щоб нам давали жіночу форму. Тобто, те, що мені видала держава, воно вже майже рік лежить вдома. По-перше, воно мені велике за розміром. По-друге, максимально незручне. Все ж таки чоловіча та жіноча форма — це, як мінімум, різна посадка на стегнах. Кітель у районі стегон — завузький, у плечах — широкий.
Те, що держава поки не забезпечує належною кількістю жіночої військової форми — це проблема. Зимова, літня форма, чи навіть термобілизна — зазвичай чоловічий стандарт. Але навіть якщо шукати в інтернет-магазинах, то майже всі моделі — чоловічі. Є, звісно, українські фонди, наприклад, «Землячки», «ArmWomenNow», які дарують жінкам форму після заповнення анкети. На жаль, я знаю тільки ці два фонди…
У мене все жіноче — куплене.
Але ж проблема не лише в незручній формі. Для жіночої фігури потрібен інший бронежилет?
Так. Є звичайний стандарт чоловічої плитоноски. Щастить дівчатам з невеликими грудьми. Інакше — давить, перетискає. Це не лише незручно, це заважає вільно рухатись і працювати, наприклад, жінкам-медикам під час евакуацій.
Плитоноска має закривати, захищати, а виходить, що ті зони, які мали б, бути закритими, залишаються відкритими. Ці зони дуже вразливі для ураження від уламків. Там, де мало б рятувати — залітає. Так само, потрібна інша РПСка, яка буде враховувати анатомічні особливості.
Чи є у вас взагалі відчуття, що за майже три роки в ЗСУ все ж відбуваються зміни й жінкам стало легше, простіше працювати?
Можливо, трошки легше. Все ж таки, зовсім трішечки, ставлення до жінок-військовослужбовиць змінилося. Їх почали поважати та приймати на рівні з чоловіками. Але я не можу казати це за всі бригади. Чула від моїх посестер, що все ще є підрозділи, де знецінюють жіночу роботу і кажуть: «Дівчаткам не місце на війні».
А чи є вже суто жіночі підрозділи?
Є окрема рота аеророзвідки, яка складається суто з жінок. Бачила про них ролик, і здивувалася: «Ого, повністю з дівчат! Як так?». Але це досить непогано. Жінки дуже різнобічні, вони можуть виконувати не тільки ту роботу, яку зараз роблять, можуть значно більше.
Відео нижче 👇
https://www.unian.ua/player/qt0lzirt?autoplay=1&tl=false&to=true
Старший солдат 1 ОШБ “Да Вінчі” Надія “Кобра” Соколовська розповіла про жіночу мобілізацію
З одного боку, зараз звучить дуже багато питань щодо демобілізації, перепочинку для тих, хто третій рік на фронті. З іншого, є вмотивовані жінки, які мобілізуються добровольцями. Якщо жінки мають сили, бажання, то чому б не розвантажити бійців?
І так, можна створити окремі підрозділи. Дрони зараз в пріоритеті, дівчата спокійно можуть працювати мавіководками, FPVшницями. І чому б не замінити бойових медиків-чоловіків, якщо у дівчат достатня фізична підготовка? Є дівчата штурмовики, і справляються. Все нормально.